Тернополянин Микола Кафтан може намалювати картину за один день

Микола Кафтан малює пейзажі та квіти, натюрморти та портрети. Зараз працює над іконою.
Разом із дружиною-художницею Іриною він працює викладачем у школі народних ремесел. Там вони навчають дітей малювання.


- Коли почали малювати? Мріяли стати художником?

- У дитинстві мене приваблювали незвичні професії. Тому марив стати не художником, а космонавтом. Я жив у власному світі, який вигадував. У той час, коли мої друзі за вікном грали у футбол, я сидів у кімнаті та облаштовував військове містечко та поле бою. Ох і любив я воювати! Мав аж дві армії, якими керував. У кожному таборі - більше ста пластилінових солдатів! А ще були коні з пластиліну, катапульти із прищіпок, чайник - то фортеця, книжки - мури, лінійка замінювала мені драбину... Моє дитинство можна назвати пластиліновим. По всій квартирі можна було натрапити на мої пластилінові "шедеври". Тато знаходив пластилін у своїх домашніх тапочках, які для мене були кораблями, мама - на підлозі та у вазонах з квітами. Думаю, я мав бути скоріше скульптором, чим художником...
А ще у дитинстві мені дуже подобався відважний хлопчик з мультфільму "Малиш Кібальчиш". Я хотів бути схожим на нього, тому постійно його малював. Але в цьому нема нічого дивного, адже маленькі хлопчики часто вибирають ідеал, щоб на когось рівнятися...
Хотів стати дизайнером

- Чи були у вашій родині художники? Коли відчули, що живопис - то ваш "хліб"?

- У родині ніхто не малював. Тато і мама мали економічну освіту. Мені подобалося малювати, хоча в школі ніхто не здогадувався, що в мені "спить" художник. Мав навіть погані оцінки з малювання. Я ходив у художню школу, але переключався на інше заняття. Закидав малювання, але потім знову до нього повертався. Після закінчення школи не уявляв себе художником, тому пішов у кооперативний технікум. Хотів стати дизайнером.
Не вміння малювати, а бажання творити у картинах свій світ - це стало вирішальним у тому, що я став художником. Моя викладачка-художниця Ганна Ткачик показала мені, що можна так любити свою роботу, що отримувати насолоду від того, що робиш. Я зрозумів, що цим я зможу заробляти гроші на сім'ю і працювати у своє задоволення.


- Люди творчих професій рідко коли можуть похвалитися високими статками. Як ви заробляєте на життя?
- Я малюю картини на замовлення та працюю викладачем малювання у школі народних мистецтв. Мене можна назвати практичним художником, який поєднує замовлення та творчість.

- У Тернополі художникам сьогодні не легко виживати - закрила арт-крамницю художниця Олеся Гудима, не працює приватна арт-галерея Ігоря Мочули, що на вул. Шептицького...
- Із труднощами стикаються сьогодні не тільки художники. Зараз люди змушені купувати найнеобхідніше. Мало хто може собі дозволити купити картину, бо за таких умов це розцінюється, як елемент розкоші, примха.


Я вважаю, що мистецтво має бути близьким для кожного. Хай це буде пейзаж чи квітка - але вони мають приносити насолоду та викликати приємні враження. Ідеальна картина та, яка не втомлює око глядача. Вони мають бути прості та світлі. Я проти мистецтво для вибраних!


За день - картину
- В якому настрої сідаєте малювати? Де черпаєте натхнення?

- У мене є художня майстерня. Стараюсь приходити туди зранку, так мені легше налаштуватись на роботу. Я не сиджу та не чекаю прихід музи (сміється - прим. ред.). Ставлю перші мазки на полотні, а далі починається робота. Буває, що доводиться себе примушувати на початку, а інколи одразу легко працювати. Ввечері, коли треба йти додому, часто відчуваю найбільше бажання працювати. Коли переповнений творчою енергією, можу на одному диханні за день намалювати картину. Хоча цей процес триває зазвичай кілька днів.

- Ви малюєте пейзажі, портрети, натюрморти. Хоча, як зізнаєтесь, вашою пристрастю є коні. Чим захоплюють вони вас?


- Я можу довго та ретельно вимальовувати кожен волосок на гриві коня. Подобається передавати гру м'язів, кольору, динаміку кожного руху, погляд... Щось незвичне та магічне є у цих тварин... Вперше намалював коня після поїздки з тестем на батьківщину дружини, Лановеччину. Я допомагав йому в полі. Коли коні відпочивали - фотографував їх. Тоді дуже гарно їх освітлювало сонце... Коли почав малювати коней, відчув сильне піднесення та заряд.


- Над чим працюєте зараз?
- Я можу малювати одночасно кілька картин. Але зараз працюю тільки над однією - малюю ікону Почаївської Божої матері на замовлення.

- Що замовляють тернополяни? Де можна побачити ваші роботи?
- Найчастіше купують картини з квітами. Коли починав малювати коней, то навіть не сподівався, що й їх купуватимуть.
Свої роботи виставляю щонеділі на виставці у "Подолянах". Чимало тернополян могли нещодавно бачити мої картини на виставці у магазині Picasso.

Продавав картини в Іспанії
- Чи багато картин у вас вдома? Можливо, у вас, як у приказці, швець без чобіт...

- Усі мої картини - на виставках та в галереях, вдома немає жодної. На стінах - подарунки моїх друзів Соломії Ткачик та Олесі Гудими. Якось мені сподобалася картина івано-франківської художниці Наталії Білик, і я купив її. Продав свою роботу, щоб купити "Соняхи". Це дуже світла та позитивна картина, яку мені захотілося бачити у себе вдома.

- Чи продавали картини за кордоном?
- Десять картин були у приватній галереї в Іспанії. Помилково вважають, що за кордоном легше продати свої роботи. А мені відомий ось такий факт - росіянин, який тримає цех з іспанськими художниками, продає їхні роботи на Арбаті у Москві.

- Чи зависаєте у соціальних мережах?
- Був період, коли я грав у шахи в Інтернеті. Залежності від нету не маю, бо шкода витрачати на це час. Інша справа - використовувати Інтернет для продаж своїх картин...

- Чи є конкуренція між художниками? Чи планує те проводити майстер- класи з живопису?
- Я працюю викладачем, тому свої майстер-класи проводжу для дітей школи народних ремесел. Щодо конкуренції, то ніколи про це не думаю. Хтось мені каже, що навчаючи дітей, я вирощую конкурентів у майбутньому. Але з цим не згідний, адже я навчаю їх бачити та передавати красу.

Дружина також художниця
- Чи підтримує вас дружина?

- Обоє працюємо викладачами у школі народних ремесел, яка на масиві "Новий світ". Я маю дві старші групи - дітей від 13 до 20 років, а дружина навчає молодших.

- Як познайомились?
- Ми разом вчилися у кооперативному технікумі, зустрічалися три роки. Вона - талановита художниця, яка малює в стилі імпресіонізм. Усі її роботи сонячні та добрі. Мені дуже подобаються її картини, тому я щиро шкодую, що вона зараз мало малює. Ірина присвятила себе дітям - бігає та навчає діток у школі. А ще вона викладає у приватній школі Монтесоррі. Бачу, що викладацька робота їй дуже подобається. Хоча мені хотілося б, щоб вона більше малювала.

- У вас двоє дітей. Хтось із них піде вашою стежкою?
- Про це ще рано говорити. Улянці дев’ять років, а Данилкові тільки шість. Донька грає на скрипці та гарно співає. Син нагадує мене у дитинстві. Він живе у власному "космосі". Його не цікавлять комп'ютери та рухливі ігри. Він дуже довірливий та переконаний, що все живе - дерева, будинки..

Посилання на цю статтю в інтернет-газеті 20 хвилин.