Дитяче хобі стало професією

Він ще з дитинства любив щось творити своїми руками: коли ходив до дитсадка, виліпив із пластиліну більш як 100 солдатиків, і мав тоді власне військо. Тепер свої дитячі  захоплення, зокрема малювання, Микола Кафтан перетворив на професію. Він —  фаховий художник. Пан Микола займається різьбленням, розписом на стіні, а також навчає дітей у школі народних ремесел і малювання. Малювати ж він любить понад усе. Свої роботи чоловік продає в картинній галереї, що на вул. Шептицького в Тернополі.

Малював дружні карикатури
По закінченні художньої школи хлопець не мав особливого прагнення стати художником. У кооперативний технікум на спеціальність «Художник-оформлювач» він вступив, бо вирішив стати дизайнером. У той час Микола вважав, що малювання — швидше, дитяче гобі, яке навряд чи придасться в житті.
«Якось у кабінет, де ми малювали, зайшла викладач Ганна Ткачик і почала придивлятись, як ми малюємо, — пригадує художник. — Побачивши мій малюнок, вона сказала, що я  маю талант, але лінуюся його розвивати. А поглянувши на малюнок моєї майбутньої дружини, зауважила, що з роботи видно — дівчина дуже скрупульозна та працьовита.»

 

Узявши до уваги слова викладача, Микола Кафтан почав розвивати своє вміння. Цікаво, що з усієї групи нині лише він продовжує малювати, інші зараз працюють комп'ютерними дизайнерами, мають фірми, які займаються зовнішньою рекламою тощо.
У Рівненському державному гуманітарному університеті хлопець обрав спеціальність «Різьба по дереву». «Я й тоді розумів, що гарно заробляють лише

відомі художники, а прогодувати сім'ю в такий непевний час малюнками - важко, —розповідає він. — І для мене дуже важливо було не зневіритися й зуміти перейти етап від невідомого художника  до такого, чиї роботи вже знають і цінують.»
Спочатку свої картини пан Микола передавав до Іспанії, де в одного власника картинної галереї працювали його родичі. Так він продав портрет 12-річної дівчинки, а також кілька пейзажів. Його дружина Ірина також добре малює, і її роботи теж мандрували до Іспанії. «Я малювала навіть на замовлення, — додає вона. — Вихідці з Тернополя просили намалювати їх на тлі рідних краєвидів. А пейзажі мені завжди добре вдавалися.»

Пані Ірина любить малювати природу, яку бачить навколо. І навіть поїхавши із чоловіком на море, уранці вона виходила творити в гори. А Микола в той час ішов до міста - малювати шаржі й портрети. Зустрічалися вони лише ввечері.
Шаржі Микола Кафтан малював не лише на морі. Якийсь час він робив карикатури навіть у Львові. «Якось мене там ледь не побили за це, — сміється художник. — Я йшов зі своїм етюдником містом, і тут на мене наштовхується якийсь чоловік і каже: «Давай, художнік, рисуй меня».
Митець не розгубився і виконав дружній шарж. На тому портреті ніс у клієнта був видовжений, зуби - надто великі, а очі - маленькі й круглі, пригадує Микола. Побачивши малюнок, замовник аж почервонів зі злості й почав кричати: «Ти чьо мнє такой нос нарісовал? Ето чьо, класно?». Його товариші, котрі спостерігали за процесом, стали щиро сміятися та, врешті, втихомирили його. Згодом і сам ображений посміявся із себе. Малюнок він забрав, а за роботу навіть дав 5 грн.

«Три мисливці» - досі популярні
Із часом художник припинив малювати шаржі, а почав більше звертатися до пейзажів, натюрмортів, портретів, а також копій із робіт відомих художників. Якось знайомі замовили йому копію картини «Троє мисливців» Перова. Сказали, що хочуть її подарувати на іменини чоловікові, який фактично все має, а от мистецтвом зовсім не цікавиться.
«Після того, як картину подарували, до мене звернувся іменинник і попросив намалювати ще одну, — продовжує розповідь художник. — А згодом він почав колекціонувати й інші витвори мистецтва.»
Були в пана Миколи й інші, не менш цікаві, замовлення. Приміром, один тернопільський бізнесмен попросив зобразити на цілій стіні венеціанський краєвид. А нещодавно Микола Кафтан почав малювати коней. Поїхавши в село до знайомих, він побачив у них у стайні породистих скакунів. Під враженням знайомства з цими тваринами зобразив на картині  око коня, а згодом намалював коня в житі та сіру кобилу - у віночку з ромашок. Зараз ці й  інші витвори можна побачити в галереї на вул. Шептицького.
«Єдине, чого я не малюю, - це абстракції, — каже художник. — Вважаю, що звернутися до авангардного мистецтва можна лише тоді, коли матимеш чималий досвід у реалізмі.»

Донька пана Миколи Улянка також має хист до малювання. Разом із мамою вона ліпить із керамічної маси, із пластиліну, малює. Батько зробив для її робіт рамочки. Найкращі повісив у дитячій, на стінах. Чоловік помітив, що криза не вплинула на продаж картин. За його спостереженнями, саме зараз люди почали більше цікавитися мистецтвом і частіше купувати картини.
«Що більше я малюю, то дужче мені подобається це заняття, — завершує розмову Микола Кафтан. — Я зрозумів, що для того, аби стати художником, спочатку потрібно чимось жертвувати, бути терплячим, аби не перекинутися на інше заняття, яке виглядає прибутковішим. Адже й у наш час можливо і працювати й отримувати від роботи справжнє задоволення».

Лариса Стецько

Посилання на статтю: http://old.meest-online.com/index.php?option=com_content&task=view&id=207&Itemid=56